Для створення шару гідроізоляції на поверхні, яка ізолюється, або для приклеювання рулонних матеріалів до основи застосовують мастики та емульсії.
Мастики залежно від початкової сировини можуть бути бітумні, гумово-бітумні, дьогтьові, гудрокамові, бітумно-полімерні та ін. За способом застосування розрізняють мастики гарячі, які розігріваються перед використанням до плавлення, і холодні, що мають робочу консистенцію при кімнатній температурі.
Гарячі бітумні мастики виробляють п’яти марок: МБК-Г-55, МБК-Г-65, МБК-Г-75, МБК-Г-85 і МБК-Г-90 (цифрами позначено теплостійкість мастики у градусах) Марка мастики підбирається відповідно до температурних умов, в яких буде експлуатуватися покрівля чи гідроізоляція. Якщо температура розм’якшення мастики нижча тієї, яка може бути в даній конструкції, мастика може витікати, а гідроізоляція сповзати. Якщо використана надто тугоплавка мастика, то в зимовий час вона стає крихкою.
Гарячі бітумні мастики поставляють на будівництво у готовому розігрітому вигляді (температура 16()…180°С) в спеціальних бітумовозах або в твердому стані в паперових мішках. Перед використанням мастику, яка поставляється у твердому стані, розігрівають безпосередньо на місці застосування.
Необхідно пам’ятати, що гарячі мастики через високу температуру і липкість викликають сильні опіки при попаданні на відкриті ділянки тіла. Крім того, при розігріванні мастик необхідно суворо дотримуватися протипожежних заходів: бітум — горюча речовина.
Холодні бітумні мастики — розчини бітуму в органічних розчинниках (солярове масло, гас тощо) з добавками (портланд¬цемент, азбест, латекси та ін.), які надають мастиці тиксотропних властивостей, тобто мастика під дією механічного впливу при нанесенні її на основу розріджується, а потім, перебуваючи у спокої, мастика стає знову в’язкою. Завдяки цьому мастику можна наносити тонким шаром, після чого вона не стікає з поверхні. Твердне холодна мастика внаслідок випаровування розчинника і вбирання його в поверхню підлоги.
Холодну мастику поставляють на будівництво у готовому вигляді і застосовують при температурі не нижче 5°С. При більш низьких температурах мастику підігрівають до 60…70°С на водяній бані. Зберігають мастику в щільно закритій тарі. Оскільки мастика приготована на летких розчинниках, при роботі з нею необхідно дотримуватися правил протипожежної безпеки. Не можна забувати також, що пари розчинів у великій концентрації токсичні.
Бітумні емульсії готують шляхом тонкого диспергування (здрібнення) розплавленого бітуму у воді. Щоб краплини бітуму не злипалися, тобто щоб емульсія була сталою, вводять речовини — емульгатори — водорозчинні високомолекулярні органічні сполуки (мило, сульфітно-спиртову барду тощо). Ці речовини, концентруючись біля поверхні краплин бітуму, оберігають їх від злиття одна з другою. Приблизний склад емульсії: бітум — 40…60%, вода — 60…40%, емульгатор — 0,2…2%. При нанесенні бітумної емульсії на поверхню або при випаровуванні води захисні оболонки емульгатора руйнуються і краплини бітуму зливаються у суцільну масу.
Бітумні емульсії застосовують для влаштування гідроізоляційних і пароізоляційних покриттів, для грунтовки основи під гідроізоляцію і для гідрофобізації бетону. Наносити емульсії, на відміну від мастик, можна як на суху, так і на вологу основу. Позитивна якість бітумних емульсій — негорючість і відсутність токсичних речовин. Зберігати емульсії і працювати з ними можна лише при позитивних температурах.
Бітумні пасти — різновидність бітумних емульсій, в яких роль емульгатора виконують дрібненькі частки якої – не будь речовини, наприклад, глини, вапна, трепела. Приблизний склад бітумних паст, %: бітум — 40…50, вода — 35…45, неорганічний емульгатор — 10… 15. Бітумні пасти більш в’язкі, ніж емульсії. Застосовують їх для тих же цілей, що і емульсії.