Урок №23 Дефекти раніше пофарбованих поверхонь, причини їх виникнення та способи усунення

При багаторазовому фарбуванні поверхні на ній створюється досить товстий шар фарби — набіл, який під час ремонту приміщення слід видалити. Слабкий клейовий набіл, що легко розмокає під дією води, змочують водою, яку наносять рогожною або маховою щіткою, і зчищають сталевим шпателем або скребачками. Міцні клейові набіли змочують гарячою водою і через деякий час зчищають. Казеїнові, а іноді й клейові набіли змочують 2—3%-м розчином соляної кислоти і після розм’якшення їх зчищають з поверхні. Після зняття набілу всю поверхню змочують водою і перетирають дерев’яною теркою. Всі інші операції з підготовки і фарбування поверхні залежать від ступеня пошкодження її і прийнятої категорії фарбування.
Поверхні, які були покриті олійною або емалевою фарбою, якщо вони не пошкоджені, перед початком нового фарбування промивають гарячою водою з милом або содою. Якщо на цих поверхнях е пошкодження, то їх підготовляють так само, як і нові: розшивають щілини, очищають вибоїни і підмазують їх, шліфують і прооліфлюють підмазані місця. Підготовлену поверхню ґрунтують і фарбують. Якщо неводна плівка відстає на великих ділянках, то спочатку знімають всю плівку, підготовляють поверхню, а потім вже фарбують її. Стару олійну плівку можна зняти трьома способами: механічним, вогневим і хімічним.
При механічному способі плівку знімають металевими шпателями, скребачками або стамесками. При цьому нерідко пошкоджують зовнішній накривний шар штукатурки, який потім доводиться перетирати, додаючи відповідного розчину. Цей спосіб застосовують для всіх поверхонь, крім дерев’яних.
При вогневому способі олійну плівку випалюють паяльними лампами або спеціальними електроплитками і відразу очищають металевим шпателем. Працюючи з паяльною лампою, треба стежити, щоб вона не коптіла. Коли на поверхні виявляється кіпоть, її промивають 1—2%-м розчином соляної кислоти. Цей спосіб застосовують тільки для обштукатурених і металевих поверхонь.
При хімічному способі плівку розм’якшують спеціальними сумішами, після чого її легко знімають металевим шпателем.
Склад суміші для розм’якшення старої олійної плівки
(у частинах за об’ємом)
Вапняне тісто 1
Крейда мелена просіяна 1
Сода каустична (20%-й розчин) До робочої в’язкості
Спосіб приготування. Окремо приготовляють водний розчин каустичної соди, для чого 2,5 кг соди розчиняють у 10 л води. Вапняне тісто перетирають з крейдою і ъ суміш вливають розчин соди до потрібної в’язкості. Працювати з каустичною содою треба дуже обережно, оскільки вона може уразити шкіру.

Суміш наносять на поверхню шпателем суцільним шаром 1—2 мм завтовшки. Через 1,0—1,5 год олійна плівка розм’якшується. Після цього з поверхні зчищають шар розм’якшувальної суміші і складають її в дерев’яний ящик, щоб її можна було використати кілька разів. Олійну плівку видаляють за допомогою сталевого шпателя або скребачки.
Недоліком хімічного способу є те, що в процесі обробки плівки поверхня просочується лугами і її доводиться промивати 1%-м розчином соляної або оцтової кислоти.
Для видалення лакофарбових плівок, а також очищення металу від корозії застосовують різні хімічно активні суміші — рідини для змивання: СП-6, спеціальну, АФТ-1 тощо.
На поверхню, яку треба очистити від старої олійної або емалевої плівки, рогожною або волосяною щіткою намазують тонким шаром рідину для змивання. Через деякий час плівка або повністю розчиняється, або розм’якшується, після чого її зчищають шпателем або скребачкою.
У процесі підготовки старих, а іноді й нових поверхонь доводиться виконувати додаткові роботи для усунення різних дефектів. Поверхня, яку треба фарбувати, може бути забрудненою, з плямами жиру, іржі, кіптяви. Якщо цих плям не зчистити з поверхні, то вони проступатимуть крізь шар фарбової плівки.
Щоб видалити жирні плями від невисихаючих мінеральних масел і кіптяви, поверхню промивають 5%-м розчином кальцинованої соди. Для приготування такого розчину на відро води беруть 400—500 г соди. Плями кіптяви можна видалити 2—3%-м розчином соляної кислоти.
Іржаві плями, що утворилися внаслідок потьоків води на поверхні від несправностей водопроводу, каналізації тощо, видаляють 10%-м розчином мідного купоросу або 2—3%-м розчином соляної кислоти. Якщо плями великі і різко проступають на поверхні, то така обробка може бути безрезультатною. У такому разі іржаві плями покривають швидковисихаючою емалевою фарбою білого кольору або каніфольним лаком.

Урок №18 Вимоги, що ставляться до поверхонь призначених під фарбування

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:
температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10 °С;
відносна вологість повітря — не більш як 60%; вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8 %, а при фарбуванні цементними і полімерцементними фарбами — 12 %;
робоча в’язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15—50 с за віскозиметром ВЗ-4;,
витрата фарби (покривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м ;
час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18…20 °С має бути не більш як 12 год.
Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.
Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 °С.

Урок№17 Загальні відомості про малярні роботи класифікація та призначення

Вже з давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно-художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку-пігменту і плівкоутворювальної речовини — в’яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в’яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер’єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів). Залежно від в’яжучого, яке використовують для приготування водних фарб, водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев’яні — від гниття, а обштукатурені — від впливу вологи і незначних механічних пошкоджень, оскільки пофарбована штукатурка у зовнішньому шарі стає більш міцною і водонепроникною. Крім того, неводні фарбування застосовують з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Неводні фарбові плівки легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами, легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади тощо).

Урок№16 Види та призначення підмостків

Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, інвентарних столиків, а у виняткових випадках при невеликих обсягах ремонтних робіт з розсувних драбин або драбин. Зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. З риштувань працюють тільки в тих випадках, якщо вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт, оскільки ставити їх лише для малярних робіт недоцільно.
Дерев’яні козли заввишки (залежно від висоти приміщення) виготовляють із соснових дошок і застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. У масовому будівництві користуються металевими інвентарними столиками.
Пересувний різновисотний столик виготовляють з труб або кутникової сталі. Він складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев’яного настилу. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7—2,5 м). Як настил використовують інвентарний дерев’яний щит розміром від 60X120 до 80×160 см. Для влаштування штукатурного помосту водночас встановлюють кілька столиків на певній відстані один від одного, а прольоти між ними перекривають інвентарними щитами.
Двовисотний столик складається з опорного каркасу, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструменту. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5—2,7 м. Конструкція його; дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях 0,7 і 0,9 м. Робоча площадка столика має розмір 60X100 см, маса його становить 22 кг.
Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркасу, різновисотного опорного каркасу, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5—2,7 м, а також у сходових клітках. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу у двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосом. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Робоча площадка столика становить 60×100 см, маса його — 24 кг.
Розсувні драбини виготовляють з деревини або металевих труб діаметром 22,5 мм. Дерев’яна розсувна драбина складається з двох драбин, з’єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує її положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. Якщо шарніра немає, то робоче положення розсувної драбини фіксується двома металевими гачками завдовжки 70—100 см. Висота розсувної драбини становить 2,0—2,8 м.
Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві розсувні драбини, обладнані фіксуючим пристроєм і полицею, які у неробочому стані легко складаються. Укладаючи на них інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування.
Для виконання дрібних ремонтних робіт використовують приставні драбини різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.

Урок №15 Види та призначення риштувань, колисок, вишок

Інвентарні риштування бувають дерев’яні, трубчасті, струнні (підвісні) тощо.
Трубчасті безболтові риштування застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев’яного настилу. До кінців прогонів І поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного — спеціальні патрубки. Під час монтажу риштувань гачок прогону вставляють у патрубок опори. Опори встановлюють вздовж стіни на відстані 2 м одна від одної.
Башмаки опор спираються на дерев’яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштування завширшки
2 м прикріплюють до стін гачками, які встановлюють в петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні.
На прогони укладають інвентарні дерев’яні щити. Настили риштувань обгороджують інвентарним поручнем заввишки не менш як 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку. Окремі яруси риштувань сполучають сходами.
Підвісні (струнні) риштування підвішують до металевих або дерев’яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштувань складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні та бортову дошку. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5—4,0 м; ширина настилу — 2,0—2,5 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у деяких місцях прикріплюють до стіни спеціальними жорсткими стяжками.

Колиски застосовують при фарбуванні фасадів будинків. За принципом переміщення вони бувають самопідіймальні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідіймальні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЗ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритними розмірами та тонажністю.
Зручна в експлуатації самопідіймальна колиска ТП-11 призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97×4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркасу з поручнями двох електролебідок , суцільного металевого настилу із захисним бортом завширшки 15 см. Піднімають колиску за допомогою двох сталевих тросів, які перекидаються через блоки, розміщені на кінцях консольних балок, що закріплюються на даху або горищному перекритті. Після включення лебідок в електромережу троси починають намотуватись на відповідні барабани лебідок і піднімають колиску. При переключенні лебідки на зворотний рух троси розмотуються і колиска опускається.
Для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків і фарбування ринв застосовують одномісну само-підіймальну колиску ЛОС-ІОО—120 Вона складається з металевого каркаса , електролебідки , суцільного металевого настилу з захисним бортом 15 см завширшки. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається колиска за допомогою одного троса.
Пересувні вишки бувають самопідіймальні та збірно- розбірні. їх використовують для фарбування фасадів три-» чотириповерхових будинків і для робіт всередині будівель.
Пересувна самопідіймальна вишка В0-10,6—12 складається з двох колон , двох візків та робочої платформи . Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон як напрямних з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різних висотах у цих межах. Розмір робочої площадки платформи становить 2×4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами.
На нове місце роботи у межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу до нижньої відмітки 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг.
Пересувна збірно-розбірна вишка дає змогу виконувати опоряджувальні роботи на висоті до б м. Вона складається з металевого збірного каркаса , що спирається на чотири колеса, драбини , захисного поручня та дерев’яного настилу . На робочому місці вишку збирають із окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки становить 2X2 м; максимально допустиме навантаження — 200 кг.
У межах приміщення або фасаду будинку вишку пересувають вручну.

 

Урок №10 Основні види будівельних робіт

Усі роботи на будівництві умовно поділяються на загально будівельні і спеціальні.
Загально будівельні роботи:
• Земляні – це роботи пов’язані з плануванням майданчика, риттям котлована, вивезенням грунту, зворотною засипкою.
• Кам’яні – це роботи пов’язані з кладкою конструкцій з каменю правильної або неправильної форми. Такі роботи виконують муляри.
• Бетонні – це роботи пов’язані з влаштуванням бетонних і залізобетонних конструкцій.
• Монтажні – це роботи пов’язані з монтажем будинків і збірних конструкцій.
• Дерев’яні – це роботи пов’язані з влаштуванням дерев’яних конструкцій. Вони поділяються на столярні, які передбачають чистове оброблення деревини (стругання, фугування тощо) і з’єднання окремих деталей конструкцій на клею; та теслярські (влаштування даху, опалубки, настилання дощатої підлоги). При виконанні теслярських робіт чистове оброблення деревини не обов’язкове.
• Опоряджувальні роботи – це комплекс будівельних процесів: штукатурні роботи, опорядження поверхонь матеріалами індустріального виробництва, облицювальні, малярні, шпалерні, склярські роботи та влаштування покриттів підлог.
Спеціальні роботи пов’язані з особливими видами матеріалів і способами
виконання, що застосовуються при зведені будівель, а саме:
• Нанесення на конструкції протикорозійних покриттів;
• Монтаж силових, освітлювальних, телефонних ліній;
• Монтаж санітарно – технічних систем, газо -, тепло і водопостачання, каналізації, санітарно – технічних приладів;
• Монтаж ліфтів.

Урок №9 Технологія спорудження будівель

Будівництво — це процес зведення будинків і споруд різного призначення. Воно не тільки розв’язує житлові проблеми, а й підвищує матеріальний і культурний рівень людей — поряд із житловими будинками споруджують підприємства виробничої сфери — промислові, агропромислового комплексу, а також школи, лікарні, об’єкти культурно-побутового, культового при-значення тощо.
Спорудження будівель — це результат будівельно-монтажних робіт, які становлять сукупність багатьох будівельних процесів: підготовчих, основних, допоміжних, транспортних, що здійснюються за певних умов з метою отримання будівельної продукції.
Будівельний процес — це сукупність операцій, які виконуються в певній послідовності, кінцевим результатом яких є продукція у вигляді конструктивного елемента або його частини (укладання плит перекриття, мурування стін із цегли тощо). Прості процеси виконують робітники однієї професії, а складні — одночасно робітники різних професій.
Операція — це організаційно неподільна і технологічно однорідна робота, яка не дає кінцевої продукції, але необхідна для її отримання (нанесення розчину, розрівнювання розчину, затирання розчину тощо).
Послідовність і способи виконання робіт визначаються проектом виконання робіт (ПВР), що розробляється додатково до проекту будинку.
Об’єкт споруджують за два періоди: підготовчий і основний.
Основний період починається з виконання робіт нульового циклу і закінчується здачею об’єкта замовнику

 

Урок №8 Конструктивні типи цивільних будівель

Просторове розташування несівних елементів будівлі — стін, колон і перекриттів визначає її конструктивний тип. Розрізняють такі конструктивні типи цивільних будівель
1. Безкаркасні (рис.1,а), основними несівними вертикальними елементами яких є стіни. Як правило, це житлові будівлі зі штучного каменю, будівлі з дрібних і великих блоків, великопанельні будинки з несівними поздовжніми чи поперечними стінами.
2. Каркасні (рис.1,б), що мають вигляд просторової системи з колон і міжповерхових перекриттів, несівними елементами яких є колони, ригелі і перекриття, а огороджувальними — зовнішні стіни. Каркасні житлові будинки споруджують, як правило, підвищеної поверховості.


3. З неповним каркасом (рис.1,в). у якому поряд із внутрішнім рядом опор навантаження від міжповерхових перекриттів сприймають зовнішні стіни.
4. Об’ємно – блокові будинки (рис.1,г), які споруджують із великорозмірних елементів — об’ємних блоків, що є закінченою частиною будинку, наприклад, кімнатою.

Урок №7 Конструктивні елементи будівлі

IMG_0001-vert

 

Фундамент – це підземна частина будівлі яка сприймає все навантаження від будівлі і передає його на ґрунт. Фундаменти бувають стрічкові, стовпчасті і пальові. Цоколь – це надземна частина фундаменту

 

Стіни – це вертикальні конструкції які опираються на фундамент. Стіни поділяють на зовнішні та внутрішні.

 

 

 

Перегородки – це вертикальні конструкції які опираються на перекриття і поділяють внутрішній простір будівлі на окремі приміщення

 

 

Перекриття – це горизонтальні конструкції які поділяють будівлі на поверхи. Залежно від місця розміщення у будівлі перекриття може бути підвальним, міжповерховим або горищним

 

 

Дах – це конструкція яка завершує будівлю і служить для захисту її від атмосферних впливів. Дах може бути одно дво -, чотирисхилий, шатрової або іншої форми.

 

 

 

Сходи – це конструкції які служать для сполучення між поверхами. Сходи складаються з східців, площадок та поруччя. Ряд східців між двома площадками називається сходовим маршем.

 

 

 

 

Вікна – це прорізи в зовнішніх стінах які служать для освітлення приміщення та зорового обзору.
Простінок – це частина стіни між віконними прорізами.
Двері – це прорізи в внутрішніх і зовнішніх стінах які служать для сполучення між кімнатами або між будівлею і зовнішнім середовищем.

 

 

 

 

 

Перемички – це конструкції які перекривають віконні або дверні прорізи

 

 

 

 

Ніші – це заглиблення в стінах в яких розміщують, прилади опалення, вбудовані шафи тощо.

 

 

 

 

 

Пілястри – це вертикальні потовщення стін прямокутного перерізу. Вертикальні потовщення стін напівкруглого перерізу називаються напівколонами. Не значні потовщення стін (до 250 мм) значної протяжності називаються пристінками

 

 

 

Балкон – це відкрита тераса яка виступає за площину зовнішньої стіни і огороджена з трьох боків перилами.

 

 

 

 

 

Лоджія – це тераса, вбудована в габарити будинку, обгороджена з трьох боків і відкрита тільки з боку фасаду.

 

 

 

 

Еркер – це частина кімнати яка виступає зовні фасаду і освітлюється кількома вікнами

 

 

 

Карнизи – це горизонтальні виступи на зовнішній стіні: – вінцевий карниз завершує зовнішню стіну і служить для захисту стін від вологи;
– Пояски – це карнизи між поверхами;
– Сандрики – це невеликі карнизи розташовані над вікнами та дверима

 

 

 

Парапет – це невисока стіна яка огороджує дах

 

 

 

 

 

Фронтон – це ділянка стіни, зазвичай трикутної форми, яка огороджує горище у разі влаштування даху двосхилої форми.

 

 

 

 

Мансарда – це приміщення яке влаштоване на горищі.